Кібербезпека держави: чи варто передати її приватному сектору?

Сфера кібербезпеки сьогодні є однією з ключових для будь-якої держави. Україна, яка щодня стикається з кіберзагрозами, особливо з боку Росії, має забезпечити надійний захист своїх інформаційних систем. Але хто має це робити – держава чи приватні компанії? Чи є доцільним передати функції кіберзахисту на аутсорсинг?

Після того, як Верховна Рада не підтримала законопроєкт №11290, який мав створити національну систему реагування на кіберзагрози, народний депутат від «Слуги народу» Олександр Федієнко висловився з критикою  – сповіщає dev.ua. За його словами, державні органи неефективно управляють кібербезпекою, а парламент за п’ять років так і не розібрався, що це таке. Він вважає, що передача частини функцій кіберзахисту приватним компаніям є більш доцільною, оскільки вони демонструють кращий системний підхід. Його позиція відповідає загальносвітовій тенденції залучення бізнесу до сфери кіберзахисту. Однак, чи підходить цей підхід для України?

Аргументи на користь аутсорсингу кібербезпеки

1. Приватні компанії змушені швидко реагувати на виклики ринку, адаптуючись до нових загроз і впроваджуючи сучасні технології. Натомість державний апарат часто працює повільніше через бюрократичні процеси.
2. Саме приватний сектор зазвичай створює найновіші засоби захисту, зокрема на базі штучного інтелекту та машинного навчання. Державним установам важко конкурувати через обмежене фінансування.
3. Передача кібербезпеки на аутсорсинг може допомогти заощадити державні кошти, оскільки не буде необхідності утримувати великий штат фахівців чи регулярно оновлювати обладнання.
4. У державному управлінні кібербезпекою є значні корупційні ризики. Прозорі контракти з приватними компаніями можуть зробити систему ефективнішою та менш схильною до зловживань.

Можливі ризики передачі кіберзахисту приватникам

1. Державна інфраструктура, зокрема енергетика, транспорт та військовий сектор, має бути захищена на найвищому рівні. Якщо кіберзахист цих систем передати бізнесу, виникає ризик втрати контролю.
2. Приватні компанії можуть мати власні інтереси, а доступ до конфіденційної інформації держави підвищує ризик витоку або неналежного використання даних.
3. Державні структури підзвітні громадянам, а ось приватний бізнес працює передусім заради фінансової вигоди. Це може спричинити конфлікт інтересів.
4. Під час воєнних дій або надзвичайних ситуацій приватні компанії можуть не мати стимулів продовжувати роботу, якщо це не приносить прибутку. Державні органи, натомість, зобов’язані діяти в інтересах країни за будь-яких обставин.

Чи є компромісний варіант?

1. Замість повної передачі кіберзахисту приватним компаніям можна розглянути комбіновану модель:
2. Держава зберігає контроль над критично важливими об’єктами (урядові сайти, військові системи).
3. Приватний сектор долучається до розробки технологій, проведення аудитів, аналізу та прогнозування загроз.

Уся співпраця відбувається за чіткими стандартами безпеки та під контролем державних органів.
Видання Українські IT новини  зазначає, що передача кіберзахисту приватним компаніям має як сильні сторони, так і потенційні ризики. Необхідно знайти баланс між ефективністю бізнесу та необхідністю державного контролю над критичною інфраструктурою. Як зазначив Олександр Федієнко, наразі держава не вміє ефективно управляти кібербезпекою, тому співпраця з бізнесом може стати важливим кроком. Водночас залишається відкритим питання конфіденційності та захисту національних інтересів.Оптимальним рішенням може стати гібридна модель, коли приватний сектор бере участь у забезпеченні кібербезпеки, але під пильним наглядом держави.